Задекларовані владою зміни до кримінально-процесуального законодавства можуть виконати давню вимогу щодо суду присяжних, бо це дійсно передбачено Конституцією України. Але є побоювання, що це пропишуть таким чином, що з цього суду присяжних толку не буде жодного, бо в країні досі на повну працює радянська каральна модель. Якщо людина потрапила в СІЗО, винна вона чи ні, виправдовувати її ніхто не поспішає, вона роками може чекати на вирок. Очевидно, спершу треба змінювати філософію, а потім вводити нові форми судочинства.

Про це в прес-центрі «Главкому» розповів відомий адвокат Андрій Федур.

Андрій Федур: «Суд присяжних ситуацію не покращить»

За сьогоднішніх реалій ніякого суду присяжних в Україні не буде. Суд присяжних – це лише одна з форм судочинства, її не може бути по тій простій причині, що в Україні немає суду як такого. Суд – це місце цивілізованого вирішення спору. А чи є той державний орган, який ми сьогодні називаємо системою судів в Україні, місцем цивілізованого вирішення спору? На мій погляд, це все, що завгодно, але не місце цивілізованого вирішення спору.

Якщо моє людське право буде порушено, то я, на жаль, не зможу його захистити в такому державному інституті як суд. Більше того, в цій країні, починаючи від Президента і закінчуючи Івановим, Петровим, Степановим, немає жодної людини, яка б змогла належним чином захистити свої права в суді.

Якщо з судами така ситуація, то чи може бути для нас панацеєю або якоюсь надією на покращення ситуації введення нової форми чи видозмінення форми самого судового процесу? Ні, тому що стоять зовсім інші завдання, сповідується зовсім інша філософія. На більшій частині планети земля за часів нашої цивілізації людське життя ніколи нічого не коштувало, і права людини реально ніколи не захищалися. Сьогодні це є лише міфом, балачками, байками для бідних, бо права людини не захищаються у абсолютній більшості країн світу, і ми живемо в одній з них. У нас будь-який державний чиновник, починаючи від начальника жеку, є намісником Бога на землі, а всі інші люди для нього мало що значать.

Я взагалі не вважаю Україну державою за своєю природою. Держава – це всього-на-всього інструмент, за допомогою якого ми мали б гарантовану можливість захисту своїх інтересів, а цей інструмент на сьогоднішній день не є ефективним.

 

Андрій Федур

Суд присяжних, особливо в тих формах, які нам зараз пропонують, нічого не дасть і ситуацію не покращить. Питання не в тому, як процесуально буде розглядатися ваша справа – судом присяжних, одноособово суддею чи колегією суду, – це не повинно мати значення. Вам повинно бути гарантовано одне єдине: розгляд справи буде справедливим, рішення будуть прийматися на підставі закону. Це сьогодні ніхто в нашій країні не гарантує, і не ставить перед собою таких завдань.

В Україні все ж таки розпочалася судова реформа, парламентом прийняті відповідні законодавчі акти. Ви кажете, що введення такої форми як суд присяжних нічого не вирішить, але ж змінювати щось потрібно. Якою ви бачите можливість покращення ситуації з захистом прав людини і покращення роботи судової системи?

Андрій Федур: Я особисто ніякої судової реформи не бачу. За останні 5-10 років я не побачив, що права людини в країні стали гарантованими, що людина зможе захистити своє право в суді. Прийняли новий закон про судоустрій і статус суддів, але кому від цього стало краще?

Більше того, я дуже скептично ставлюся до органів, які можуть помикати, потурати чи управляти суддями. Суддя має бути суддею, а коли ми створюємо якісь органи, які будуть за ним дивитися, спостерігати, то це, як правило, призводить до того, що той чи інший чиновник має можливість впливати на цю гілку влади.

Які механізми могли би бути дієвими саме в Україні, в системі судочинства, щоб людина могла захищати свої права?

Андрій Федур: Треба, щоб суд став судом. Між іншим, я не є противником суду присяжних, я «за» нього як за форму. Очевидно, що в нашій країні було б вірно, щоб будь-якій людині, яка може бути засуджена до позбавлення волі, був гарантований розгляд справи судом присяжних. Нам завтра пропишуть зміни до чинного законодавства, зокрема Кримінально-процесуального кодексу, і так чи інакше виконають давню вимогу щодо суду присяжних, бо це дійсно передбачено Конституцією України. Але пропишуть таким чином, що з цього суду присяжних толку не буде жодного.

Нам уже сьогодні розказують про те, що судом присяжних будуть розглядатися справи про особливо тяжкі злочини. Тобто, якщо йдеться від 10 років і більше, то справу розглядає суд присяжних, а якщо санкція статті передбачає людині до 10 років чи до 5, то їй конституційне право на судовий захист будуть гарантувати тільки частково? А це добре до тих пір, поки нас не стосується. Я знаю, про що говорю, стосовно мене більше п’яти років велися розслідування і було порушено п’ять кримінальних справ.

Суд присяжних може бути корисною формою. Я більше «за» модель суду присяжних царської Росії, але про це мова у нас взагалі не йде. Я є прихильником того, щоб у сторін процесу – прокурора і адвоката – було гарантоване право відводу будь-кого з присяжних чи всіх присяжних без пояснення причин.

Чи є в Україні кадри для суду присяжних?

Андрій Федур: Більше, ніж достатньо. Там не може бути суддів, прокурорів, адвокатів, працівників спецслужб. Це має бути будь-хто з громадян України пристойної репутації, які не мають ніякого відношення до цієї сфери діяльності. Вибір громадян повинен бути випадковим. Участь в суді присяжних має бути обов’язком громади в конкретному місці, повинен існувати реєстр для певної території. Очевидно, що треба передбачити певні обмеження щодо фізичного здоров’я людини. А далі вже проблема сторін, як собі вибрати присяжних.

Суд присяжних має працювати на громадських засадах?

Андрій Федур: Вони не можуть отримувати гроші, бо це стане непоганим бізнес-проектом.

Є інформація про те, що є дуже мала частка виправдальних вироків. Чи є у вас якісь дані?

Андрій Федур: Якщо брати розгляд судами лише кримінальних справ, то там виправдовувальних вироків малесенька частина по одній простій причині – у нас залишилась в спадок радянська система кримінального судочинства. У нас виправдати людину не можна. Немає значення, скоїла вона злочин чи ні, але якщо вже сидить на Лук’янівці, то як же її може виправдати суд? А тоді – що? Слідчий був неправий, чи прокурор, чи суддя? Вони апріорі праві завжди. Тож треба засудити хоч за що-небудь, щоб виправдати той час, який людина сиділа в буцегарні.

Люди ж там сидять роками. Я знаю один приклад, коли чоловік відсидів у Лук’янівському СІЗО більше, ніж була максимальна санкція його статті по Кримінальному кодексу. Максимальна санкція була 3 роки позбавлення волі, а він під вартою уже перебував три роки і три місяці. Коли після моєї поради терміново внесли клопотання про звільнення з-під варти, його відхилили. Прокурор заявив суду, що немає підстав для його задоволення, а суд, відмовляючи в задоволенні клопотання, сказав, що його розгляд зараз передчасний і суд до нього повернеться пізніше. Так і сталося: суд розглянув справу по суті, постановив обвинувальний вирок, призначивши людині покарання 3 роки позбавлення волі, і у зв’язку з тим, що людина цей строк уже відбула, звільнив її з-під варти із зали суду. Але на той момент людина просиділа під вартою 3 роки та 6 місяців. А ми говоримо про оправдальні вироки… У нас зараз люди по 8 років утримуються в слідчих ізоляторах, а обвинувального вироку так і немає. І це тоді, коли в законі прописаний граничний термін тримання під вартою – 18 місяців.

 

Андрій Федур

Зараз у мене є один із процесів, де обвинувачений у справі (ще не підсудний, бо його ніхто не віддав до суду) Олексій Пукач. У нього давним-давно закінчився граничний термін тримання під вартою, але питання продовження такого строку судом ще навіть не обговорювали. Я вже не кажу, що навіть не знаю, де він зараз перебуває. Я направив адвокатські запити в усі установи, де можуть триматися особи, які під слідством, і знаю, яка мені прийде відповідь, – там у них його немає. Він тримається десь в іншому місці, але питання, на яких умовах? Кажуть що недавно прокурор, виступаючи на процесі, сказав, що це для того, щоб гарантувати його безпеку, бо він цілий генерал-майор міліції. Вибачте, але в Лук’янівському СІЗО є міністри, заступники міністрів… Там сидять тисячі людей і ніхто не говорить про питання їхньої безпеки. Так тоді повипускайте всіх тих, кому не можете безпеку гарантувати.

Я не є адвокатом Пукача і захищаю в цьому процесі інших, але ж Пукач жодного дня не перебував під вартою на установлених законом підставах. Він тримається десь, невідомо де, нібито в СБУ. У нас же немає установ для утримання осіб, які знаходяться під слідством. Тому, з одного боку, є судове рішення про взяття його під варту, є судове рішення про продовження строку тримання під вартою, офіційно закінчився термін тримання, а він у слідчому ізоляторі не був і 5 хвилин. І на це ніхто не звертає уваги, це нікому не треба.

Тому тим, хто зараз заявляє про розгляд справи судом присяжних, безперечно, таке право має бути гарантовано. Я за введення суду присяжних, але, з іншого боку, можу їм поспівчувати, бо розумію, що навіть цим вони не зможуть себе захистити.

Тобто, це Луценку не допоможе?

Андрій Федур: Мені особисто Луценко не подобається. Він абсолютно ніякий міністр внутрішніх справ і на цій посаді зробив багато шкоди і для системи, і для народу Але йому стовідсотково має бути гарантовано судовий захист, зокрема, право на суд присяжних.

А з огляду на ментальність українців, чи буде довіра до суду присяжних?

Андрій Федур: Тут буде величезна проблема, бо одна з основних національних особливостей українців – щоб у сусіда було гірше. Але життя навчить, бо всі аплодують до того часу, поки це не стосується конкретної людини, її родича чи знайомого.

http://glavcom.ua/articles/4038.html

Кандидата на пост Президента України Віктора Януковича в Вищому адміністративному суді України представляв керуючий партнер нашої адвокатської компанії адвокат Андрій Федур.

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

20 лютого 2010 року                      м. Київ                                    П-28/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого –    Нечитайла О.М.,

суддів:                  Амєліна С.Є., Бившевої Л.І., Бим М.Є., Білуги С.В., Брайка А.І., Бутенка В.І., Васильченко Н.В., Весельської Т.Ф., Гаманка О.І., Гашицького О.В., Головчук С.В., Голубєвої Г.К., Гончар Л.Я., Горбатюка С.А., Гуріна М.І., Загороднього А.Ф.,                 Заїки М.М., Карася О.В.,  Кобилянського М.Г.,              Конюшка К.В., Костенка М.І., Кравченко О.О.,            Ланченко Л.В., Леонтович К.Г., Лиски Т.О.,                Ліпського Д.В., Маринчак Н.Є., Матолича С.В., Мироненка О.В., Мойсюка М.І., Панченка О.Н.,                Пасенюка О.М., Пилипчук Н.Г., Рецебуринського Ю.Й., Рибченка А.О., Розваляєвої Т.С., Сергейчука О.А., Смоковича М.І., Сороки М.О., Співака В.І.,               Степашка О.І., Федорова М.О., Харченка В.В.,           Цуркана М.І., Чалого С.Я., Шипуліної Т.М.,          Штульмана І.В.,  Юрченка В.В.

при секретарях:   Коротковій О.В.,  Замезі Ю.І.

за участю:

позивача  –     кандидата на пост Президента України Тимошенко Юлії Володимирівни,

представників

позивача:             Гайдай Марини Вікторівни,

Ісаєвської Олени Володимирівни,

Кравчука Леоніда Макаровича,

Пилипенка Володимира Пилиповича,

Писаренка Валерія Володимировича,

Портнова Андрія Володимировича,

Пушка Сергія Володимировича,

Сенченка Андрія Віленовича,

Соболєва Сергія Владиславовича

Тарасюка Бориса Івановича,

представників

відповідача:          Астахової Тамари Валеріївни,

Ларіної Наталії Олексіївни,

Лукаш Тетяни Леонідівни,

Охендовського Михайла Володимировича,

Савяк Тетяни Михайлівни,

представників третьої особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог:

Бірюкової Аліни Миколаївни,

Герасимова Ростислава Олеговича,

Ківалової Тетяни Сергіївни,

Колесніченка Вадима Васильовича,

Лавриновича Олександра Володимировича,

Федура Андрія Анатолійовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

позовну заяву кандидата на пост Президента України Тимошенко Юлії Володимирівни до Центральної виборчої комісії, за участі третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог –кандидата на пост Президента України Януковича Віктора Федоровича,

про визнання протиправними дій, бездіяльності та рішення Центральної виборчої комісії, зобов’язання вчинити дії та прийняти рішення,

В С Т А Н О В И В:

16 лютого 2010 року кандидат на пост Президента України Тимошенко Юлія Володимирівна звернулася до Вищого адміністративного суду України з адміністративним позовом про:

- визнання протиправними дій Центральної виборчої комісії щодо
встановлення та оголошення результатів повторного голосування з виборів Президента України 7 лютого 2010 року;

- визнання незаконною бездіяльності відповідача щодо невжиття всіх передбачених чинним законодавством України заходів зі встановлення дійсного волевиявлення   виборців   під   час   повторного голосування з виборів Президента України 7 лютого 2010 року;

- визнання недійсним та таким, що виключає можливість достовірно встановити результати волевиявлення виборців, протоколу Центральної виборчої комісії від 14 лютого 2010 року про результати повторного голосування з виборів Президента України;

- зобов’язання відповідача призначити  повторне голосування з виборів Президента України на третю неділю після дня набрання рішенням суду законної сили;

- зобов’язання забезпечити проведення повторного голосування на підставах та у порядку, визначених Законом України “Про вибори Президента України”.

Позов мотивований тим, що рішення, дії та бездіяльність Центральної виборчої комісії вчинені з порушенням вимог статей 2, 12, 16, 17 Закону України “Про Центральну виборчу комісію”від 30 червня 2004 року та статей 25, 83, 85, 93, 94, 96 Закону України “Про вибори Президента України”від 5 березня 1999 року.

У судовому засіданні надали пояснення особи, які беруть участь у справі.

Перед початком дослідження інших доказів у справі позивач заявила клопотання про відкликання позовної заяви, мотивуючи тим, що всі позовні вимоги знайшли своє підтвердження у судовому засіданні та доведені. Вважала, що Вищий адміністративний суд України не бажає встановити об’єктивну істину у справі через формальний підхід до її розгляду, що проявилося у частковому задоволенні клопотань, які, на її думку, мають визначальне значення для вирішення спору.

Представники відповідача та третьої особи заперечували проти заявленого клопотання.

Суд, заслухавши доводи осіб, які беруть участь у справі, приходить до висновку про задоволення заявленого клопотання.

За приписами пункту 5 частини першої статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо надійшло клопотання позивача про відкликання позовної заяви.

Положення цієї норми, відповідно до принципу диспозитивності, передбачає право позивача на порушення провадження в суді та право розпорядження своїми вимогами на свій розсуд.

Отже, підстави для відмови у задоволенні цього клопотання законодавством не передбачені, оскільки це є безумовним правом особи, яка звернулася до суду з позовом.

З огляду на правову позицію позивача суд позбавлений можливості продовжити розгляд справи та зобов’язаний залишити позовну заяву без розгляду.

Водночас, твердження позивача про доведеність її позовних вимог не відповідають дійсності, оскільки з цього приводу відсутні висновки суду, а   встановлення обставин справи судом ще не завершено. Самі лише пояснення позивача та її представників, за обставин коли суд не приступив до дослідження інших доказів, якими обґрунтовувались позовні вимоги, не можуть слугувати підставою для висновків про обґрунтованість позовних вимог.

Крім того, заперечуючи проти позову, представники відповідача і третьої особи позовні вимоги не визнали та вважали, що ЦВК встановила результати виборів Президента України 2010 року у межах повноважень, у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому посилалися на ту обставину, що жоден із протоколів виборчих комісій не скасований, у тому числі й судами.

Твердження позивача про формальний підхід суду до вирішення спору, який на її думку, полягає у небажанні суду встановити об’єктивну істину в справі через незадоволення клопотань про витребування виборчої документації, допит свідків, які б могли підтвердити обставини, викладені в позові, не можуть бути прийняті судом. Вирішуючи ці клопотання, Вищий адміністративний суд України виходив із своєї компетенції, яка полягає лише у розгляді спорів щодо рішень, дій або бездіяльності ЦВК про встановлення нею результатів виборів (ч.4 ст.18, ч.3 ст.172 КАС України) та предмету спору.

Зокрема, у судовому засіданні позивачем та її представниками з метою забезпечення розгляду позову заявлялися клопотання про витребування доказів, а саме:

- протоколу ЦВК від 14 лютого 2010 року про результати повторного голосування з виборів Президента України;

- окремих думок до протоколу ЦВК про результати повторного голосування з виборів Президента України: Заступника голови ЦВК Магери А.Й., заступника голови ЦВК Усенко-Чорної Ж.І., членів ЦВК: І.Жиденка, Ю.Швець, В.Шелудько;

- офіційних даних про кількість виборців, які взяли участь у голосуванні за межами приміщення для голосування;

- офіційних даних про кількість виборчих бюлетенів, які визнані недійсними;

- офіційних даних про кількість виборців, включених до списків виборців для повторного голосування за даними АІТС “Державний реєстр виборців”;

- офіційних даних про кількість виборців за відомостями протоколів дільничних виборчих комісій на виборах 7 лютого 2010 року, отриманих засобами ДІАС “Вибори”;

- всю виборчу документацію по окружних виборчих комісіях ТВО №№ 10, 24, 44, 109, 110, 111, яка відповідно до Закону України “Про вибори Президента України”передана відповідними виборчими комісіями разом із протоколами про встановлення результатів голосування в межах вищезазначених територіальних виборчих округів (акти дільничних виборчих комісій, рішення, прийняті на підставі цих актів, та, за наявності, протоколи зазначених окружних виборчих комісій про повторний підрахунок голосів виборців на відповідних виборчих дільницях в межах ТВО, окремими думками членів ОВК, заяви та скарги про порушення окружною виборчою комісією виборчого законодавства та порядку встановлення підсумків голосування в межах ТВО);

- виборчу документацію ОВК № 10, № 24, № 44, № 109, № 110, № 111, а саме: оригінали протоколів дільничних виборчих комісій вказаних ТВО, заяви, скарги, окремі думки, списки виборців, на підставі яких проводилося повторне голосування 7 лютого 2010 року, включно із витягами із списків виборців, за якими організовувалося голосування виборців за межами приміщення для голосування, заяви виборців про надання можливості голосувати за місцем перебування, всі рішення виборчих комісій, вказаних ТВО, які були прийняті під час підготовки та проведення повторного голосування виборів Президента України 07 лютого 2010 року, виборчі бюлетені, контрольні листи, рішення виборчих комісій про включення виборців до списку виборців на виборчій дільниці в день голосування;

- виборчу документацію ОВК №135, зокрема: оригінали протоколів дільничних виборчих комісій територіальних виборчих округів, заяви, скарги, окремі думки, списки виборців, на підставі яких проводилося голосування 7 лютого 2010 року включно із витягами із списків виборців за яким організовувалось голосування виборців за межами приміщення для голосування, заяви виборців про надання можливості голосувати за місцем перебування, всі рішення виборчих комісій вказаних ТВО, які були прийняті під час підготовки та проведення виборів Президента України 7.02.2010 року, виборчі бюлетені, контрольні листи, рішення виборчих комісій про включення виборців до списку виборців на виборчій дільниці вдень голосування.

Ухвалою суду клопотання задоволено частково. При цьому суд виходив з наступного.

За приписами частини першої статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до частини четвертої статті 18 КАС України Вищому адміністративному суду України підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму.

Частиною третьою статті 172 КАС України також визначено, що предметом розгляду Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції є рішення, дії або бездіяльність ЦВК щодо встановлення результатів виборів.

Таким  чином, предметом розгляду в цій справі є рішення, дії або бездіяльність ЦВК щодо встановлення результатів виборів.

З огляду на викладене клопотання було задоволено в частині витребування:

- протоколу ЦВК від 14 лютого 2010 року про результати повторного голосування з виборів Президента України;

- окремих думок до протоколу ЦВК про результати повторного голосування з виборів Президента України: Заступника голови ЦВК Магери А.Й., заступника голови ЦВК Усенко-Чорної Ж.І., членів ЦВК: І.Жиденка, Ю.Швець, В.Шелудько;

- офіційних даних про кількість виборців, які взяли участь у голосуванні за межами приміщення для голосування;

- офіційних даних про кількість виборчих бюлетенів, які визнані недійсними;

- офіційних даних про кількість виборців, включених до списків виборців для повторного голосування за даними АІТС “Державний реєстр виборців”;

- офіційних даних про кількість виборців за відомостями протоколів дільничних виборчих комісій на виборах 7 лютого 2010 року, отриманих засобами ДІАС “Вибори”.

В задоволенні іншої частини клопотання відмовлено, оскільки наведені докази не стосуються предмету спору.

З метою перевірки законності дій ЦВК щодо встановлення результатів виборів Президента України суд з власної ініціативи витребував для дослідження усі протоколи окружних виборчих комісій.

Задовольняючи клопотання позивача про виклик в якості свідків членів ЦВК, які підписали протокол про результати виборів з окремою думкою, суд, крім заявлених у клопотанні осіб, викликав також заступника голови ЦВК Магеру А.Й.

За правилами статей 49, 133 Кодексу адміністративного судочинства України особи, які беруть участь у справі, не позбавлені права повторно заявляти клопотання протягом судового розгляду справи.

Це означає, що мотиви відкликання позовної заяви є необґрунтованими. В той же час чинне законодавство не пов’язує задоволення такого клопотання з обґрунтованістю його мотивів.

Відповідно до частини одинадцятої статті 176 та частини десятої статті 177 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Вищого адміністративного суду України щодо скарги на результати виборів є остаточними і не підлягає перегляду в апеляційному чи касаційному порядку та за винятковими обставинами.

Ухвала з вирішення зазначеного питання оскарженню не підлягає, оскільки спір в цій справі випливає з правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом.

Керуючись статтями 20, 155, 176, 177 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Клопотання позивача – кандидата на пост Президента України Тимошенко Юлії Володимирівни про відкликання позовної заяви задовольнити.

Позовну заяву кандидата на пост Президента України Тимошенко Юлії Володимирівни до Центральної виборчої комісії, за участі третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог –кандидата на пост Президента України Януковича Віктора Федоровича, про визнання протиправними дій, бездіяльності та рішення Центральної виборчої комісії, зобов’язання вчинити дії з а л и ш и т и  без розгляду.

Заходи забезпечення позову, встановлені ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 17 лютого 2010 року, скасувати.

Ухвала є остаточною і не підлягає перегляду в апеляційному та касаційному порядку та за винятковими обставинами.

Подробнее>>>

Президенту України

Ющенку В.А.

Вельмишановний пане Президенте!

Звернутись до Вас з цим відкритим листом мене спонукала заява «керівників силових структур» про необхідність ветування Закону України «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України» (проголосований Парламентом 14 грудня 2006 року, За: 394 голоси ).

«Керівники силових структур» так злякалися цього Закону, що вже пишуть Вам про загрозу підриву національної безпеки України (саме таке повідомлення розміщено на офіційному веб-сервері ГПУ, за адресою:

http://www.gp.gov.ua/control/uk/publish/article/info?art_id=86554&cat_id=55355).

Прийнятий Парламентом Закон є конче необхідний для законодавчого врегулювання питання саме порядку оскарження в суді постанови про порушення кримінальної справи і фактично вводить механізм захисту конституційних прав і свобод людини, в цьому надзвичайно важливому питанні. Тобто, мова йде про захист прав людини в України. І ще ніхто в світі, крім наших «керівників силових структур» не додумався назвати закони покликані захищати людські права – підривом національної безпеки.

Право на оскарження в суді постанови про порушення кримінальної справи вже давно закріплено в національному законодавстві, зокрема і в ст. ст. 234, 236 КПК України, але до цього часу не було прописано чіткого механізму реалізації такого права. Прийнятий Парламентом Закон вводить такий механізм.

Чому так репетують «силовики»? Я глибоко переконаний, що лише тому, що бояться втратити можливість свавільного, незаконного порушення кримінальних справ на замовлення, а відповідно їх камарилья недоотримає значні прибутки за «вирішення питання».

Прийнятий Парламентом Закон аж ніяк не може зашкодити боротьбі із злочинність чи «паралізувати розслідування важливих кримінальних справ», призвести до зростання злочинності і корупції, хоча б тому, що не регулює відносини у цих сферах.

Я, як і, сподіваюсь, багато моїх колег, підтримую нагальну необхідність введення в дію цього Закону, зважаю на Вашу політичну мудрість і закликаю Вас не піддаватись на подібні провокації «керівників силових структур», та підписати Закон України «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України».

З повагою,

Адвокат Андрій Федур

04.01.2007 року

Тому я дозволю собі процитувати рішення суду (Ухвала апеляційного суду м. Києва від 30.11.2006 р):

«Судом встановлено, що постановою начальника підрозділу відділу захисту національної державності Головного управління служби безпеки України в Автономній Республіці Крим Васильковим Д.О. від З.Об.2006р., яка була затверджена начальником Головного управління служби безпеки України в Автономній республіці Крим Кожелянко В.В., позивачеві заборонено в`їзд на територію України терміном на один рік.

Підставою винесення зазначеної постанови стало те, що позивач перебуваючи на території України провів прес-конференцію для ЗМІ, а також виступив в порту м. Феодосії, де заявив, що знаходження на території України військовослужбовців США є грубим порушенням Конституції України, напруженість ситуації в Криму викликана непродуманою національною політикою в автономії протягом останніх 15 років внаслідок чого одна група населення за етнічним складом використовується в якості важеля залякування та тиску на більшість населення. Військові навчання «Сі бриз 2006» та напружена ситуація, яка склалася в зв`язку з їх проведенням, є початком бойового сезону, різного роду загострень та зіткнень. Позивач дав негативну оцінку внутрішньої та зовнішньої політики, яка проводиться керівництвом держави Україна…». Наголошую ще раз, саме такі фактичні дані встановлені судом і саме за це Затуліну К.Ф. майор Васильков Д.О. ще 03.06.2006 року заборонив в’їзд в Україну!

Тобто, Затуліну К.Ф. заборонили в’їзд в Україну за висловлювання власних поглядів і міркувань! Це ж нонсенс!

Ще раз хочу наголосити, що Затулін К.Ф. не скоював на території України ніякого правопорушення, це підтвердили в суді і самі представники СБУ. Тому, м’яко кажучи, дивними є заяви окремих політиків про те, що Затулін К.Ф. порушував Закони України.

Я вважаю що Затуліну К.Ф. незаконно заборонили в’їзд в Україну і це не що інше, як грубе порушення прав людини. Тому я буду відстоювати його інтереси по цій справі, і якщо не знайду законного її розв’язання в Україні, то прийдеться звертатись до Європейського суду.

Я, як громадянин і правозахисник, визнаю суверенне право Держави забороняти в’їзд на свою територію окремим громадянам, але така заборона можлива лише за процедурами і підставами визначеними Законом України.

Адвокат Андрій Федур

7 грудня 2006

Як вже раніше повідомлялося, Сергій Салов звернувся до Європейського суду в січні 2001 року, з заявою про порушення його прав, у зв`язку з притягненням його до кримінальної відповідальності за буцімто перешкоджання здійсненню громадянами України їх виборчих прав, з метою вплинути на результати виборів Президента України.

Так, зокрема, Сергій Салов просив Суд визнати незаконним його утримання під вартою (ст. 5 Європейської конвенції), порушення його права на справедливий суд (ст. 6 Європейської конвенції), порушення права на свободу виявлення думки (ст. 10 Європейської конвенції).

На президентських виборах 1999 року Сергій Салов був представником кандидата на пост Президента України Олександра Мороза. 31 жовтня 1999 року в день першого туру виборів, Сергій Салов був заарештований. 06 липня 2000 року суд Куйбишівського району м. Донецька засудив Сергія Салова за ч. 2 ст. 127 Кримінального кодексу України (1960 року) до п`яти років позбавлення волі, з відстрочкою виконання вироку на два роки, а також до грошового штрафу.

Піздніше майор Микола Мельниченко оприлюднив записи розмов Президента України Леоніда Кучми з “губернатором” Донецької області Віктором Януковичем, Генеральним прокурором України Михайлом Потебеньком про справу адвоката Сергія Салова, в яких обговорювалась справа Салова, та давалися доручення стосовно впливу на суддю, який розглядав його справу.

Зі сторони заявника в процесі приймали участь: сам заявник Сергій Салов, а також його адвокати Віктор Агєєв з АК “Агєєв, Бережний і партнери”, Андрій Федур з АК “Андрій Федур і партнери” і адвокат з Франції Стефан Дуніковський (Stephane Dunikowski).

Уряд України представляли заступник Міністра юстиції України Валерія Лутківська та співробітники Міністерства юстиції України О. Бартовчук і Т. Тоцкая.

Суд задовольнив вимоги заявника по всіх пунктах його скарги.

Зокрема, в рішенні суду зазначено:

“виходячи з вищезазначеного, Суд одноголосно:

1. Постановив, що мало порушення § 3 ст. 5 Конвенції.

2. Вирішує, що § 1 ст. 6 Конвенції застосувується в кримінальному судочинстві по даній справі.

3. Постановив, що мало місце порушення § 1 ст. 6 Конвенції.

4. Постановив, що мало місце порушення ст. 10 Конвенції.”

Для України це рішення має важливе значення в якості прецендента.

Особливе значення є в тому, що Суд погодився з аргументами адвокатів заявника про те, що з 1997 року, тобто після вступу в силу для України Європейської конвенції, кожний затриманий повинен був негайно постати перед судом для перевірки законності його утримання під вартою. В той же час в Україні до 2001 року санкцію на арешт видавав прокурор.

Дане рішення суду підтвержує, що така практика була незаконною та порушувала § 3 ст. 5 Конвенції, а зроблене при ратифікації Конвенції Україною застереження до § 1 ст. 5 Конвенції, не звіляняло Україну від обов`язку виконувати свої зобов`язання по § 3 ст. 5 Конвенції, тобто санкції на арешт могли видаватися виключно судом.

Таким чином, можна стверджувати, що всі випадки утримання під вартою за санкцією прокурора з 11.09.1997 року (тобто з моменту вступу в силу Конвенції для України) були порушенням Конвенції, та відповідні особи утримувались під вартою незаконно.

Нагадаємо, що з аналогічною позицією виступає в Європейському суді також екс-віце-президент банка “Слав`янський” Борис Фельдман, якого в Європейському суді представляють тіж адвокати, які представляли Сергія Салова. Справа Бориса Фельдмана ще не призначена до розгляду, але результат розгляду в частині вимог Б. Фельдмана по § 3 ст. 5 Конвенції можна спрогнозувати вже зараз.

Крім того, Європейський суд визнав, що суд, який розглядав справу Салова не був “незалежним та безстороннім” та мало місце порушення права заявника на справедливий суд (ст. 6 Конвенції)

Стосовно порушень ст. 10 Конвенції, суд вказав в рішенні наступне: “ст. 10 Конвенції як така не забороняє обговорення або розповсюдження отриманої інформації, навіть якщо є суттєві підозри, що ця інформація не є неправдивою. Передбачити інше, означало би обмежити особу в правах висловлювати свою точку зору та свої судження про публікації в засобах масової інформації.”

Повний текст рішення (на англ. мові) доступний на сайті Європейського суду та на сайтах АК “Агєєв, Бережний і партнери” – www.ageyev.org, АК “Андрій Федур і партнери” – www.fedur.com.ua

Прес-реліз Європейського суду по справі:

http://www.echr.coe.int/Eng/Press/2005/Sept/ChamberjudgmentSalovvUkraine06092005.htm

Дана публікація відображає правову позицію адвокатів по справі у зв`язку з наданням правової допомоги відповідно до закону (ст. 10 Закону України «Про адвокатуру»)

Додатки:

повний текст рішення (англ. мовою);

прес-реліз Європейського суду (англ. мовою);

повний текст рішення (укр. мовою);

CASE_OF_SALOV_v._UKRAINE

[docstoc docId="74419413" mId="1296136" width="630" height="550" slideMode="false" showRelatedDocs="true" showOtherDocs="true" allowdownload="true" url="http://www.docstoc.com/docs/74419413/Salov-v.-Ukraine"]Salov v. Ukraine[/docstoc]

В черговий раз в суспільстві широко обговорюється питання «Справи Ґонґадзе». І викликано це гучними заявами про «розкриття вбивства журналіста», «затримання вбивць».

Я з розумінням ставлюсь до заяви Президента України Віктора Ющенка і вірю в щирість його намірів. Коли я чую з його вуст про те, що «вбивство розкрито», то розумію ці слова, як повідомлення про затримання підозрюваних у скоєнні злочину.

Що ж стосується заяв генерального прокурора України С. Піскуна, то не перестаю дивуватись його правовим невіглаством та людською нахабністю. Я переконаний, що навіть генерал податкової міліції, який, за іронією долі став генеральним прокурором країни, має хоч трохи розумітись на юридичних тонкощах. Він мав би збагнути, що за умов коли:

- ще не закінчено експертизи по ідентифікації тіла;

- не встановлено причину смерті;

- не встановлено посмертним чи прижиттєвим було відчленування голови;

- не знайдено саму голову;

- не доведено в судовому порядку винність як виконавців, так і замовників, та організаторів злочину (за чинним на сьогодні законодавством мова йде про організатора та пособників)

справжньому прокурору не гоже заявляти про «розкриття вбивства».

Розумію, що С. Піскун хоче якомога швидше «вислужитись» перед Президентом України. Але кому потрібна така «служба»? Що буде завтра?

Я безперечно підтримую і вітаю законні кроки слідчої групи прокуратури, які направлені на встановлення об’єктивних обставин загибелі Ґеорґія Ґонґадзе і притягнення до відповідальності справжніх винуватців його смерті. Але я проти передчасних заяв прокурора. Щиро сподіваюсь на те, що слідчі затримали справжніх винуватців загибелі Ґеорґія Ґонґадзе. Але я також хочу щоб до встановленої законом відповідальності були притягнуті усі винуватці його смерті, тобто і замовники та організатори злочину.

Я не вірю прокурору С. Піскуну і вважаю, що він не забезпечував раніше і не забезпечить на сьогодні належного нагляду за розслідуванням цієї справи. А відповідно і не понесуть заслуженого покарання справжні замовники і організатори вбивства Ґеорґія Ґонґадзе.

Мені не відомо на чому ґрунтується така безмежна довіра Президента України Віктора Ющенка до діяльності прокурора С. Піскуна. Але хочу застерегти і попередити, що у разі подальшого зволікання зі звільненням цього «добродія», Президента чекає велике розчарування. І що найгірше – це може підірвати довіру значної частини нашого суспільства вже до самого Президента і його діяльності.

09 березня 2005 року

Представник потерпілої,

Адвокат Андрій Федур