страничка проекта в Фейсбук: www.facebook.com/extreme.pravo

Задекларовані владою зміни до кримінально-процесуального законодавства можуть виконати давню вимогу щодо суду присяжних, бо це дійсно передбачено Конституцією України. Але є побоювання, що це пропишуть таким чином, що з цього суду присяжних толку не буде жодного, бо в країні досі на повну працює радянська каральна модель. Якщо людина потрапила в СІЗО, винна вона чи ні, виправдовувати її ніхто не поспішає, вона роками може чекати на вирок. Очевидно, спершу треба змінювати філософію, а потім вводити нові форми судочинства.

Про це в прес-центрі «Главкому» розповів відомий адвокат Андрій Федур.

Андрій Федур: «Суд присяжних ситуацію не покращить»

За сьогоднішніх реалій ніякого суду присяжних в Україні не буде. Суд присяжних – це лише одна з форм судочинства, її не може бути по тій простій причині, що в Україні немає суду як такого. Суд – це місце цивілізованого вирішення спору. А чи є той державний орган, який ми сьогодні називаємо системою судів в Україні, місцем цивілізованого вирішення спору? На мій погляд, це все, що завгодно, але не місце цивілізованого вирішення спору.

Якщо моє людське право буде порушено, то я, на жаль, не зможу його захистити в такому державному інституті як суд. Більше того, в цій країні, починаючи від Президента і закінчуючи Івановим, Петровим, Степановим, немає жодної людини, яка б змогла належним чином захистити свої права в суді.

Якщо з судами така ситуація, то чи може бути для нас панацеєю або якоюсь надією на покращення ситуації введення нової форми чи видозмінення форми самого судового процесу? Ні, тому що стоять зовсім інші завдання, сповідується зовсім інша філософія. На більшій частині планети земля за часів нашої цивілізації людське життя ніколи нічого не коштувало, і права людини реально ніколи не захищалися. Сьогодні це є лише міфом, балачками, байками для бідних, бо права людини не захищаються у абсолютній більшості країн світу, і ми живемо в одній з них. У нас будь-який державний чиновник, починаючи від начальника жеку, є намісником Бога на землі, а всі інші люди для нього мало що значать.

Я взагалі не вважаю Україну державою за своєю природою. Держава – це всього-на-всього інструмент, за допомогою якого ми мали б гарантовану можливість захисту своїх інтересів, а цей інструмент на сьогоднішній день не є ефективним.

 

Андрій Федур

Суд присяжних, особливо в тих формах, які нам зараз пропонують, нічого не дасть і ситуацію не покращить. Питання не в тому, як процесуально буде розглядатися ваша справа – судом присяжних, одноособово суддею чи колегією суду, – це не повинно мати значення. Вам повинно бути гарантовано одне єдине: розгляд справи буде справедливим, рішення будуть прийматися на підставі закону. Це сьогодні ніхто в нашій країні не гарантує, і не ставить перед собою таких завдань.

В Україні все ж таки розпочалася судова реформа, парламентом прийняті відповідні законодавчі акти. Ви кажете, що введення такої форми як суд присяжних нічого не вирішить, але ж змінювати щось потрібно. Якою ви бачите можливість покращення ситуації з захистом прав людини і покращення роботи судової системи?

Андрій Федур: Я особисто ніякої судової реформи не бачу. За останні 5-10 років я не побачив, що права людини в країні стали гарантованими, що людина зможе захистити своє право в суді. Прийняли новий закон про судоустрій і статус суддів, але кому від цього стало краще?

Більше того, я дуже скептично ставлюся до органів, які можуть помикати, потурати чи управляти суддями. Суддя має бути суддею, а коли ми створюємо якісь органи, які будуть за ним дивитися, спостерігати, то це, як правило, призводить до того, що той чи інший чиновник має можливість впливати на цю гілку влади.

Які механізми могли би бути дієвими саме в Україні, в системі судочинства, щоб людина могла захищати свої права?

Андрій Федур: Треба, щоб суд став судом. Між іншим, я не є противником суду присяжних, я «за» нього як за форму. Очевидно, що в нашій країні було б вірно, щоб будь-якій людині, яка може бути засуджена до позбавлення волі, був гарантований розгляд справи судом присяжних. Нам завтра пропишуть зміни до чинного законодавства, зокрема Кримінально-процесуального кодексу, і так чи інакше виконають давню вимогу щодо суду присяжних, бо це дійсно передбачено Конституцією України. Але пропишуть таким чином, що з цього суду присяжних толку не буде жодного.

Нам уже сьогодні розказують про те, що судом присяжних будуть розглядатися справи про особливо тяжкі злочини. Тобто, якщо йдеться від 10 років і більше, то справу розглядає суд присяжних, а якщо санкція статті передбачає людині до 10 років чи до 5, то їй конституційне право на судовий захист будуть гарантувати тільки частково? А це добре до тих пір, поки нас не стосується. Я знаю, про що говорю, стосовно мене більше п’яти років велися розслідування і було порушено п’ять кримінальних справ.

Суд присяжних може бути корисною формою. Я більше «за» модель суду присяжних царської Росії, але про це мова у нас взагалі не йде. Я є прихильником того, щоб у сторін процесу – прокурора і адвоката – було гарантоване право відводу будь-кого з присяжних чи всіх присяжних без пояснення причин.

Чи є в Україні кадри для суду присяжних?

Андрій Федур: Більше, ніж достатньо. Там не може бути суддів, прокурорів, адвокатів, працівників спецслужб. Це має бути будь-хто з громадян України пристойної репутації, які не мають ніякого відношення до цієї сфери діяльності. Вибір громадян повинен бути випадковим. Участь в суді присяжних має бути обов’язком громади в конкретному місці, повинен існувати реєстр для певної території. Очевидно, що треба передбачити певні обмеження щодо фізичного здоров’я людини. А далі вже проблема сторін, як собі вибрати присяжних.

Суд присяжних має працювати на громадських засадах?

Андрій Федур: Вони не можуть отримувати гроші, бо це стане непоганим бізнес-проектом.

Є інформація про те, що є дуже мала частка виправдальних вироків. Чи є у вас якісь дані?

Андрій Федур: Якщо брати розгляд судами лише кримінальних справ, то там виправдовувальних вироків малесенька частина по одній простій причині – у нас залишилась в спадок радянська система кримінального судочинства. У нас виправдати людину не можна. Немає значення, скоїла вона злочин чи ні, але якщо вже сидить на Лук’янівці, то як же її може виправдати суд? А тоді – що? Слідчий був неправий, чи прокурор, чи суддя? Вони апріорі праві завжди. Тож треба засудити хоч за що-небудь, щоб виправдати той час, який людина сиділа в буцегарні.

Люди ж там сидять роками. Я знаю один приклад, коли чоловік відсидів у Лук’янівському СІЗО більше, ніж була максимальна санкція його статті по Кримінальному кодексу. Максимальна санкція була 3 роки позбавлення волі, а він під вартою уже перебував три роки і три місяці. Коли після моєї поради терміново внесли клопотання про звільнення з-під варти, його відхилили. Прокурор заявив суду, що немає підстав для його задоволення, а суд, відмовляючи в задоволенні клопотання, сказав, що його розгляд зараз передчасний і суд до нього повернеться пізніше. Так і сталося: суд розглянув справу по суті, постановив обвинувальний вирок, призначивши людині покарання 3 роки позбавлення волі, і у зв’язку з тим, що людина цей строк уже відбула, звільнив її з-під варти із зали суду. Але на той момент людина просиділа під вартою 3 роки та 6 місяців. А ми говоримо про оправдальні вироки… У нас зараз люди по 8 років утримуються в слідчих ізоляторах, а обвинувального вироку так і немає. І це тоді, коли в законі прописаний граничний термін тримання під вартою – 18 місяців.

 

Андрій Федур

Зараз у мене є один із процесів, де обвинувачений у справі (ще не підсудний, бо його ніхто не віддав до суду) Олексій Пукач. У нього давним-давно закінчився граничний термін тримання під вартою, але питання продовження такого строку судом ще навіть не обговорювали. Я вже не кажу, що навіть не знаю, де він зараз перебуває. Я направив адвокатські запити в усі установи, де можуть триматися особи, які під слідством, і знаю, яка мені прийде відповідь, – там у них його немає. Він тримається десь в іншому місці, але питання, на яких умовах? Кажуть що недавно прокурор, виступаючи на процесі, сказав, що це для того, щоб гарантувати його безпеку, бо він цілий генерал-майор міліції. Вибачте, але в Лук’янівському СІЗО є міністри, заступники міністрів… Там сидять тисячі людей і ніхто не говорить про питання їхньої безпеки. Так тоді повипускайте всіх тих, кому не можете безпеку гарантувати.

Я не є адвокатом Пукача і захищаю в цьому процесі інших, але ж Пукач жодного дня не перебував під вартою на установлених законом підставах. Він тримається десь, невідомо де, нібито в СБУ. У нас же немає установ для утримання осіб, які знаходяться під слідством. Тому, з одного боку, є судове рішення про взяття його під варту, є судове рішення про продовження строку тримання під вартою, офіційно закінчився термін тримання, а він у слідчому ізоляторі не був і 5 хвилин. І на це ніхто не звертає уваги, це нікому не треба.

Тому тим, хто зараз заявляє про розгляд справи судом присяжних, безперечно, таке право має бути гарантовано. Я за введення суду присяжних, але, з іншого боку, можу їм поспівчувати, бо розумію, що навіть цим вони не зможуть себе захистити.

Тобто, це Луценку не допоможе?

Андрій Федур: Мені особисто Луценко не подобається. Він абсолютно ніякий міністр внутрішніх справ і на цій посаді зробив багато шкоди і для системи, і для народу Але йому стовідсотково має бути гарантовано судовий захист, зокрема, право на суд присяжних.

А з огляду на ментальність українців, чи буде довіра до суду присяжних?

Андрій Федур: Тут буде величезна проблема, бо одна з основних національних особливостей українців – щоб у сусіда було гірше. Але життя навчить, бо всі аплодують до того часу, поки це не стосується конкретної людини, її родича чи знайомого.

http://glavcom.ua/articles/4038.html

Эта публикация отражает правовую позицию адвокатов по делу в связи соказанием юридической помощи в соответствии с законом (ст. 10 ЗаконаУкраины «Об адвокатуре»)

==================================================================
Адвокатська компанія “Агєєв і Федур”  www.ageyev-fedur.net

http://odessacamp.com.ua/doklady-blogkempa-dopovidi/viktor-ageev-electronic-business-contracts-online-legislation

основные пункты доклада:

• Как пользоваться электронной подписью для заключения контрактов, в том числе международных.
• Почему электронная подпись лучше рукописной.
• Как законно заключать сделки в электронной форме и сократить количество бумажных документов в бизнесе.
• Как Интернет может помочь в решении бизнес споров. Третейский суд и международный арбитраж он-лайн.
• Новые возможности для бизнеса и привлечения клиентов.

ссылки по теме доклада:
http://www.international-arbitration.org.uk
http://www.sud-ua.com

Когда предприниматель (далее – П) обратился для разрешения конфликта в банк , ехидные работники банка заявили: “Пишите претензию, мы ее будем 60 дней рассматривать и потом все равно откажем”. П удалился из офиса, бросив на прощание: “Сами напросились”. Банкиры не учли, что П является монополистом в деле поставки тесаного камня для памятников, фундаментов и прочего. Вот П и выставил банку требуемую претензию. Тихим воскресным вечером на тяжелом грузовике претензию провезли по городу. Возле запертого офиса банка претензия была бережно выгружена двумя тяжелыми кранами и установлена на крылечке. А утром оказалось, что претензия немножко мешает работникам банка попасть в офис. Хотя вообще-то претензия была весьма скромной. Строгая плита серого гранита, массой каких-то 12 тонн. На плите по всей форме была выбита претензия к банку. Со всеми реквизитами, включая адрес П для ответа.

Разумеется, банк не оставил дело так. Оставшиеся без офиса работники банка вызвали милицию. Внимательно изучив претензию, милиционеры пояснили, что тут нет никакого преступления, а налицо гражданско-правовые отношения. После чего посоветовали банку решать вопрос с П в суде общей юрисдикции и уехали восвояси. А претензия осталась. Банк попытался самостоятельно убрать претензию. Увы, П оказался единственным счастливым владельцем многоосного трейлера и соответствующей техники. А без трейлера вывезти претензию не представлялось возможным. Банкиры вызвали трактор и собрались зацепить претензию тросом и столкнуть хотя бы с крыльца на улицу. Претензионную работу остановили кстати проезжавшие милиционеры, пояснившие, что захламлять проезжую часть претензиями нельзя. Бедным работникам банка пришлось проникать на рабочее место через окна. Клиенты банка вежливо отказались и предпочли пойти в другие банки.

На следующий день судья районного суда, выслушав жалобу банка, отказалась в порядке обеспечительной меры требовать от П аннулировать претензию. Более того, выяснилось, что банк не имеет права отвергнуть претензию по мотивам использования небумажных материалов, а должен переместить её в архив и рассмотреть в соответствии с собственным порядком. В результате на третий день нанятая банком бригада рабочих с отбойными молотками все-таки раздробила претензию до перевозимых размеров. И в тот же день П позвонил в банк и вежливо поинтересовался результатами рассмотрения претензии. Услышав обещание П в случае проволочек выставить новую претензию, уже на трех страницах, банк предпочел не доводить до этого и срочно отменил для П все комиссии. Так что досудебное урегулирование – очень эффективная мера!
(c) NNN

спасибо svetonline за ссылку на материал.

Кандидата на пост Президента України Віктора Януковича в Вищому адміністративному суді України представляв керуючий партнер нашої адвокатської компанії адвокат Андрій Федур.

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

20 лютого 2010 року                      м. Київ                                    П-28/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого –    Нечитайла О.М.,

суддів:                  Амєліна С.Є., Бившевої Л.І., Бим М.Є., Білуги С.В., Брайка А.І., Бутенка В.І., Васильченко Н.В., Весельської Т.Ф., Гаманка О.І., Гашицького О.В., Головчук С.В., Голубєвої Г.К., Гончар Л.Я., Горбатюка С.А., Гуріна М.І., Загороднього А.Ф.,                 Заїки М.М., Карася О.В.,  Кобилянського М.Г.,              Конюшка К.В., Костенка М.І., Кравченко О.О.,            Ланченко Л.В., Леонтович К.Г., Лиски Т.О.,                Ліпського Д.В., Маринчак Н.Є., Матолича С.В., Мироненка О.В., Мойсюка М.І., Панченка О.Н.,                Пасенюка О.М., Пилипчук Н.Г., Рецебуринського Ю.Й., Рибченка А.О., Розваляєвої Т.С., Сергейчука О.А., Смоковича М.І., Сороки М.О., Співака В.І.,               Степашка О.І., Федорова М.О., Харченка В.В.,           Цуркана М.І., Чалого С.Я., Шипуліної Т.М.,          Штульмана І.В.,  Юрченка В.В.

при секретарях:   Коротковій О.В.,  Замезі Ю.І.

за участю:

позивача  –     кандидата на пост Президента України Тимошенко Юлії Володимирівни,

представників

позивача:             Гайдай Марини Вікторівни,

Ісаєвської Олени Володимирівни,

Кравчука Леоніда Макаровича,

Пилипенка Володимира Пилиповича,

Писаренка Валерія Володимировича,

Портнова Андрія Володимировича,

Пушка Сергія Володимировича,

Сенченка Андрія Віленовича,

Соболєва Сергія Владиславовича

Тарасюка Бориса Івановича,

представників

відповідача:          Астахової Тамари Валеріївни,

Ларіної Наталії Олексіївни,

Лукаш Тетяни Леонідівни,

Охендовського Михайла Володимировича,

Савяк Тетяни Михайлівни,

представників третьої особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог:

Бірюкової Аліни Миколаївни,

Герасимова Ростислава Олеговича,

Ківалової Тетяни Сергіївни,

Колесніченка Вадима Васильовича,

Лавриновича Олександра Володимировича,

Федура Андрія Анатолійовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

позовну заяву кандидата на пост Президента України Тимошенко Юлії Володимирівни до Центральної виборчої комісії, за участі третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог –кандидата на пост Президента України Януковича Віктора Федоровича,

про визнання протиправними дій, бездіяльності та рішення Центральної виборчої комісії, зобов’язання вчинити дії та прийняти рішення,

В С Т А Н О В И В:

16 лютого 2010 року кандидат на пост Президента України Тимошенко Юлія Володимирівна звернулася до Вищого адміністративного суду України з адміністративним позовом про:

- визнання протиправними дій Центральної виборчої комісії щодо
встановлення та оголошення результатів повторного голосування з виборів Президента України 7 лютого 2010 року;

- визнання незаконною бездіяльності відповідача щодо невжиття всіх передбачених чинним законодавством України заходів зі встановлення дійсного волевиявлення   виборців   під   час   повторного голосування з виборів Президента України 7 лютого 2010 року;

- визнання недійсним та таким, що виключає можливість достовірно встановити результати волевиявлення виборців, протоколу Центральної виборчої комісії від 14 лютого 2010 року про результати повторного голосування з виборів Президента України;

- зобов’язання відповідача призначити  повторне голосування з виборів Президента України на третю неділю після дня набрання рішенням суду законної сили;

- зобов’язання забезпечити проведення повторного голосування на підставах та у порядку, визначених Законом України “Про вибори Президента України”.

Позов мотивований тим, що рішення, дії та бездіяльність Центральної виборчої комісії вчинені з порушенням вимог статей 2, 12, 16, 17 Закону України “Про Центральну виборчу комісію”від 30 червня 2004 року та статей 25, 83, 85, 93, 94, 96 Закону України “Про вибори Президента України”від 5 березня 1999 року.

У судовому засіданні надали пояснення особи, які беруть участь у справі.

Перед початком дослідження інших доказів у справі позивач заявила клопотання про відкликання позовної заяви, мотивуючи тим, що всі позовні вимоги знайшли своє підтвердження у судовому засіданні та доведені. Вважала, що Вищий адміністративний суд України не бажає встановити об’єктивну істину у справі через формальний підхід до її розгляду, що проявилося у частковому задоволенні клопотань, які, на її думку, мають визначальне значення для вирішення спору.

Представники відповідача та третьої особи заперечували проти заявленого клопотання.

Суд, заслухавши доводи осіб, які беруть участь у справі, приходить до висновку про задоволення заявленого клопотання.

За приписами пункту 5 частини першої статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо надійшло клопотання позивача про відкликання позовної заяви.

Положення цієї норми, відповідно до принципу диспозитивності, передбачає право позивача на порушення провадження в суді та право розпорядження своїми вимогами на свій розсуд.

Отже, підстави для відмови у задоволенні цього клопотання законодавством не передбачені, оскільки це є безумовним правом особи, яка звернулася до суду з позовом.

З огляду на правову позицію позивача суд позбавлений можливості продовжити розгляд справи та зобов’язаний залишити позовну заяву без розгляду.

Водночас, твердження позивача про доведеність її позовних вимог не відповідають дійсності, оскільки з цього приводу відсутні висновки суду, а   встановлення обставин справи судом ще не завершено. Самі лише пояснення позивача та її представників, за обставин коли суд не приступив до дослідження інших доказів, якими обґрунтовувались позовні вимоги, не можуть слугувати підставою для висновків про обґрунтованість позовних вимог.

Крім того, заперечуючи проти позову, представники відповідача і третьої особи позовні вимоги не визнали та вважали, що ЦВК встановила результати виборів Президента України 2010 року у межах повноважень, у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому посилалися на ту обставину, що жоден із протоколів виборчих комісій не скасований, у тому числі й судами.

Твердження позивача про формальний підхід суду до вирішення спору, який на її думку, полягає у небажанні суду встановити об’єктивну істину в справі через незадоволення клопотань про витребування виборчої документації, допит свідків, які б могли підтвердити обставини, викладені в позові, не можуть бути прийняті судом. Вирішуючи ці клопотання, Вищий адміністративний суд України виходив із своєї компетенції, яка полягає лише у розгляді спорів щодо рішень, дій або бездіяльності ЦВК про встановлення нею результатів виборів (ч.4 ст.18, ч.3 ст.172 КАС України) та предмету спору.

Зокрема, у судовому засіданні позивачем та її представниками з метою забезпечення розгляду позову заявлялися клопотання про витребування доказів, а саме:

- протоколу ЦВК від 14 лютого 2010 року про результати повторного голосування з виборів Президента України;

- окремих думок до протоколу ЦВК про результати повторного голосування з виборів Президента України: Заступника голови ЦВК Магери А.Й., заступника голови ЦВК Усенко-Чорної Ж.І., членів ЦВК: І.Жиденка, Ю.Швець, В.Шелудько;

- офіційних даних про кількість виборців, які взяли участь у голосуванні за межами приміщення для голосування;

- офіційних даних про кількість виборчих бюлетенів, які визнані недійсними;

- офіційних даних про кількість виборців, включених до списків виборців для повторного голосування за даними АІТС “Державний реєстр виборців”;

- офіційних даних про кількість виборців за відомостями протоколів дільничних виборчих комісій на виборах 7 лютого 2010 року, отриманих засобами ДІАС “Вибори”;

- всю виборчу документацію по окружних виборчих комісіях ТВО №№ 10, 24, 44, 109, 110, 111, яка відповідно до Закону України “Про вибори Президента України”передана відповідними виборчими комісіями разом із протоколами про встановлення результатів голосування в межах вищезазначених територіальних виборчих округів (акти дільничних виборчих комісій, рішення, прийняті на підставі цих актів, та, за наявності, протоколи зазначених окружних виборчих комісій про повторний підрахунок голосів виборців на відповідних виборчих дільницях в межах ТВО, окремими думками членів ОВК, заяви та скарги про порушення окружною виборчою комісією виборчого законодавства та порядку встановлення підсумків голосування в межах ТВО);

- виборчу документацію ОВК № 10, № 24, № 44, № 109, № 110, № 111, а саме: оригінали протоколів дільничних виборчих комісій вказаних ТВО, заяви, скарги, окремі думки, списки виборців, на підставі яких проводилося повторне голосування 7 лютого 2010 року, включно із витягами із списків виборців, за якими організовувалося голосування виборців за межами приміщення для голосування, заяви виборців про надання можливості голосувати за місцем перебування, всі рішення виборчих комісій, вказаних ТВО, які були прийняті під час підготовки та проведення повторного голосування виборів Президента України 07 лютого 2010 року, виборчі бюлетені, контрольні листи, рішення виборчих комісій про включення виборців до списку виборців на виборчій дільниці в день голосування;

- виборчу документацію ОВК №135, зокрема: оригінали протоколів дільничних виборчих комісій територіальних виборчих округів, заяви, скарги, окремі думки, списки виборців, на підставі яких проводилося голосування 7 лютого 2010 року включно із витягами із списків виборців за яким організовувалось голосування виборців за межами приміщення для голосування, заяви виборців про надання можливості голосувати за місцем перебування, всі рішення виборчих комісій вказаних ТВО, які були прийняті під час підготовки та проведення виборів Президента України 7.02.2010 року, виборчі бюлетені, контрольні листи, рішення виборчих комісій про включення виборців до списку виборців на виборчій дільниці вдень голосування.

Ухвалою суду клопотання задоволено частково. При цьому суд виходив з наступного.

За приписами частини першої статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до частини четвертої статті 18 КАС України Вищому адміністративному суду України підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму.

Частиною третьою статті 172 КАС України також визначено, що предметом розгляду Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції є рішення, дії або бездіяльність ЦВК щодо встановлення результатів виборів.

Таким  чином, предметом розгляду в цій справі є рішення, дії або бездіяльність ЦВК щодо встановлення результатів виборів.

З огляду на викладене клопотання було задоволено в частині витребування:

- протоколу ЦВК від 14 лютого 2010 року про результати повторного голосування з виборів Президента України;

- окремих думок до протоколу ЦВК про результати повторного голосування з виборів Президента України: Заступника голови ЦВК Магери А.Й., заступника голови ЦВК Усенко-Чорної Ж.І., членів ЦВК: І.Жиденка, Ю.Швець, В.Шелудько;

- офіційних даних про кількість виборців, які взяли участь у голосуванні за межами приміщення для голосування;

- офіційних даних про кількість виборчих бюлетенів, які визнані недійсними;

- офіційних даних про кількість виборців, включених до списків виборців для повторного голосування за даними АІТС “Державний реєстр виборців”;

- офіційних даних про кількість виборців за відомостями протоколів дільничних виборчих комісій на виборах 7 лютого 2010 року, отриманих засобами ДІАС “Вибори”.

В задоволенні іншої частини клопотання відмовлено, оскільки наведені докази не стосуються предмету спору.

З метою перевірки законності дій ЦВК щодо встановлення результатів виборів Президента України суд з власної ініціативи витребував для дослідження усі протоколи окружних виборчих комісій.

Задовольняючи клопотання позивача про виклик в якості свідків членів ЦВК, які підписали протокол про результати виборів з окремою думкою, суд, крім заявлених у клопотанні осіб, викликав також заступника голови ЦВК Магеру А.Й.

За правилами статей 49, 133 Кодексу адміністративного судочинства України особи, які беруть участь у справі, не позбавлені права повторно заявляти клопотання протягом судового розгляду справи.

Це означає, що мотиви відкликання позовної заяви є необґрунтованими. В той же час чинне законодавство не пов’язує задоволення такого клопотання з обґрунтованістю його мотивів.

Відповідно до частини одинадцятої статті 176 та частини десятої статті 177 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Вищого адміністративного суду України щодо скарги на результати виборів є остаточними і не підлягає перегляду в апеляційному чи касаційному порядку та за винятковими обставинами.

Ухвала з вирішення зазначеного питання оскарженню не підлягає, оскільки спір в цій справі випливає з правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом.

Керуючись статтями 20, 155, 176, 177 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Клопотання позивача – кандидата на пост Президента України Тимошенко Юлії Володимирівни про відкликання позовної заяви задовольнити.

Позовну заяву кандидата на пост Президента України Тимошенко Юлії Володимирівни до Центральної виборчої комісії, за участі третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог –кандидата на пост Президента України Януковича Віктора Федоровича, про визнання протиправними дій, бездіяльності та рішення Центральної виборчої комісії, зобов’язання вчинити дії з а л и ш и т и  без розгляду.

Заходи забезпечення позову, встановлені ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 17 лютого 2010 року, скасувати.

Ухвала є остаточною і не підлягає перегляду в апеляційному та касаційному порядку та за винятковими обставинами.