Кандидата на пост Президента України Віктора Януковича в Вищому адміністративному суді України представляв керуючий партнер нашої адвокатської компанії адвокат Андрій Федур.

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

20 лютого 2010 року                      м. Київ                                    П-28/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого –    Нечитайла О.М.,

суддів:                  Амєліна С.Є., Бившевої Л.І., Бим М.Є., Білуги С.В., Брайка А.І., Бутенка В.І., Васильченко Н.В., Весельської Т.Ф., Гаманка О.І., Гашицького О.В., Головчук С.В., Голубєвої Г.К., Гончар Л.Я., Горбатюка С.А., Гуріна М.І., Загороднього А.Ф.,                 Заїки М.М., Карася О.В.,  Кобилянського М.Г.,              Конюшка К.В., Костенка М.І., Кравченко О.О.,            Ланченко Л.В., Леонтович К.Г., Лиски Т.О.,                Ліпського Д.В., Маринчак Н.Є., Матолича С.В., Мироненка О.В., Мойсюка М.І., Панченка О.Н.,                Пасенюка О.М., Пилипчук Н.Г., Рецебуринського Ю.Й., Рибченка А.О., Розваляєвої Т.С., Сергейчука О.А., Смоковича М.І., Сороки М.О., Співака В.І.,               Степашка О.І., Федорова М.О., Харченка В.В.,           Цуркана М.І., Чалого С.Я., Шипуліної Т.М.,          Штульмана І.В.,  Юрченка В.В.

при секретарях:   Коротковій О.В.,  Замезі Ю.І.

за участю:

позивача  –     кандидата на пост Президента України Тимошенко Юлії Володимирівни,

представників

позивача:             Гайдай Марини Вікторівни,

Ісаєвської Олени Володимирівни,

Кравчука Леоніда Макаровича,

Пилипенка Володимира Пилиповича,

Писаренка Валерія Володимировича,

Портнова Андрія Володимировича,

Пушка Сергія Володимировича,

Сенченка Андрія Віленовича,

Соболєва Сергія Владиславовича

Тарасюка Бориса Івановича,

представників

відповідача:          Астахової Тамари Валеріївни,

Ларіної Наталії Олексіївни,

Лукаш Тетяни Леонідівни,

Охендовського Михайла Володимировича,

Савяк Тетяни Михайлівни,

представників третьої особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог:

Бірюкової Аліни Миколаївни,

Герасимова Ростислава Олеговича,

Ківалової Тетяни Сергіївни,

Колесніченка Вадима Васильовича,

Лавриновича Олександра Володимировича,

Федура Андрія Анатолійовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

позовну заяву кандидата на пост Президента України Тимошенко Юлії Володимирівни до Центральної виборчої комісії, за участі третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог –кандидата на пост Президента України Януковича Віктора Федоровича,

про визнання протиправними дій, бездіяльності та рішення Центральної виборчої комісії, зобов’язання вчинити дії та прийняти рішення,

В С Т А Н О В И В:

16 лютого 2010 року кандидат на пост Президента України Тимошенко Юлія Володимирівна звернулася до Вищого адміністративного суду України з адміністративним позовом про:

- визнання протиправними дій Центральної виборчої комісії щодо
встановлення та оголошення результатів повторного голосування з виборів Президента України 7 лютого 2010 року;

- визнання незаконною бездіяльності відповідача щодо невжиття всіх передбачених чинним законодавством України заходів зі встановлення дійсного волевиявлення   виборців   під   час   повторного голосування з виборів Президента України 7 лютого 2010 року;

- визнання недійсним та таким, що виключає можливість достовірно встановити результати волевиявлення виборців, протоколу Центральної виборчої комісії від 14 лютого 2010 року про результати повторного голосування з виборів Президента України;

- зобов’язання відповідача призначити  повторне голосування з виборів Президента України на третю неділю після дня набрання рішенням суду законної сили;

- зобов’язання забезпечити проведення повторного голосування на підставах та у порядку, визначених Законом України “Про вибори Президента України”.

Позов мотивований тим, що рішення, дії та бездіяльність Центральної виборчої комісії вчинені з порушенням вимог статей 2, 12, 16, 17 Закону України “Про Центральну виборчу комісію”від 30 червня 2004 року та статей 25, 83, 85, 93, 94, 96 Закону України “Про вибори Президента України”від 5 березня 1999 року.

У судовому засіданні надали пояснення особи, які беруть участь у справі.

Перед початком дослідження інших доказів у справі позивач заявила клопотання про відкликання позовної заяви, мотивуючи тим, що всі позовні вимоги знайшли своє підтвердження у судовому засіданні та доведені. Вважала, що Вищий адміністративний суд України не бажає встановити об’єктивну істину у справі через формальний підхід до її розгляду, що проявилося у частковому задоволенні клопотань, які, на її думку, мають визначальне значення для вирішення спору.

Представники відповідача та третьої особи заперечували проти заявленого клопотання.

Суд, заслухавши доводи осіб, які беруть участь у справі, приходить до висновку про задоволення заявленого клопотання.

За приписами пункту 5 частини першої статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо надійшло клопотання позивача про відкликання позовної заяви.

Положення цієї норми, відповідно до принципу диспозитивності, передбачає право позивача на порушення провадження в суді та право розпорядження своїми вимогами на свій розсуд.

Отже, підстави для відмови у задоволенні цього клопотання законодавством не передбачені, оскільки це є безумовним правом особи, яка звернулася до суду з позовом.

З огляду на правову позицію позивача суд позбавлений можливості продовжити розгляд справи та зобов’язаний залишити позовну заяву без розгляду.

Водночас, твердження позивача про доведеність її позовних вимог не відповідають дійсності, оскільки з цього приводу відсутні висновки суду, а   встановлення обставин справи судом ще не завершено. Самі лише пояснення позивача та її представників, за обставин коли суд не приступив до дослідження інших доказів, якими обґрунтовувались позовні вимоги, не можуть слугувати підставою для висновків про обґрунтованість позовних вимог.

Крім того, заперечуючи проти позову, представники відповідача і третьої особи позовні вимоги не визнали та вважали, що ЦВК встановила результати виборів Президента України 2010 року у межах повноважень, у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому посилалися на ту обставину, що жоден із протоколів виборчих комісій не скасований, у тому числі й судами.

Твердження позивача про формальний підхід суду до вирішення спору, який на її думку, полягає у небажанні суду встановити об’єктивну істину в справі через незадоволення клопотань про витребування виборчої документації, допит свідків, які б могли підтвердити обставини, викладені в позові, не можуть бути прийняті судом. Вирішуючи ці клопотання, Вищий адміністративний суд України виходив із своєї компетенції, яка полягає лише у розгляді спорів щодо рішень, дій або бездіяльності ЦВК про встановлення нею результатів виборів (ч.4 ст.18, ч.3 ст.172 КАС України) та предмету спору.

Зокрема, у судовому засіданні позивачем та її представниками з метою забезпечення розгляду позову заявлялися клопотання про витребування доказів, а саме:

- протоколу ЦВК від 14 лютого 2010 року про результати повторного голосування з виборів Президента України;

- окремих думок до протоколу ЦВК про результати повторного голосування з виборів Президента України: Заступника голови ЦВК Магери А.Й., заступника голови ЦВК Усенко-Чорної Ж.І., членів ЦВК: І.Жиденка, Ю.Швець, В.Шелудько;

- офіційних даних про кількість виборців, які взяли участь у голосуванні за межами приміщення для голосування;

- офіційних даних про кількість виборчих бюлетенів, які визнані недійсними;

- офіційних даних про кількість виборців, включених до списків виборців для повторного голосування за даними АІТС “Державний реєстр виборців”;

- офіційних даних про кількість виборців за відомостями протоколів дільничних виборчих комісій на виборах 7 лютого 2010 року, отриманих засобами ДІАС “Вибори”;

- всю виборчу документацію по окружних виборчих комісіях ТВО №№ 10, 24, 44, 109, 110, 111, яка відповідно до Закону України “Про вибори Президента України”передана відповідними виборчими комісіями разом із протоколами про встановлення результатів голосування в межах вищезазначених територіальних виборчих округів (акти дільничних виборчих комісій, рішення, прийняті на підставі цих актів, та, за наявності, протоколи зазначених окружних виборчих комісій про повторний підрахунок голосів виборців на відповідних виборчих дільницях в межах ТВО, окремими думками членів ОВК, заяви та скарги про порушення окружною виборчою комісією виборчого законодавства та порядку встановлення підсумків голосування в межах ТВО);

- виборчу документацію ОВК № 10, № 24, № 44, № 109, № 110, № 111, а саме: оригінали протоколів дільничних виборчих комісій вказаних ТВО, заяви, скарги, окремі думки, списки виборців, на підставі яких проводилося повторне голосування 7 лютого 2010 року, включно із витягами із списків виборців, за якими організовувалося голосування виборців за межами приміщення для голосування, заяви виборців про надання можливості голосувати за місцем перебування, всі рішення виборчих комісій, вказаних ТВО, які були прийняті під час підготовки та проведення повторного голосування виборів Президента України 07 лютого 2010 року, виборчі бюлетені, контрольні листи, рішення виборчих комісій про включення виборців до списку виборців на виборчій дільниці в день голосування;

- виборчу документацію ОВК №135, зокрема: оригінали протоколів дільничних виборчих комісій територіальних виборчих округів, заяви, скарги, окремі думки, списки виборців, на підставі яких проводилося голосування 7 лютого 2010 року включно із витягами із списків виборців за яким організовувалось голосування виборців за межами приміщення для голосування, заяви виборців про надання можливості голосувати за місцем перебування, всі рішення виборчих комісій вказаних ТВО, які були прийняті під час підготовки та проведення виборів Президента України 7.02.2010 року, виборчі бюлетені, контрольні листи, рішення виборчих комісій про включення виборців до списку виборців на виборчій дільниці вдень голосування.

Ухвалою суду клопотання задоволено частково. При цьому суд виходив з наступного.

За приписами частини першої статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до частини четвертої статті 18 КАС України Вищому адміністративному суду України підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму.

Частиною третьою статті 172 КАС України також визначено, що предметом розгляду Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції є рішення, дії або бездіяльність ЦВК щодо встановлення результатів виборів.

Таким  чином, предметом розгляду в цій справі є рішення, дії або бездіяльність ЦВК щодо встановлення результатів виборів.

З огляду на викладене клопотання було задоволено в частині витребування:

- протоколу ЦВК від 14 лютого 2010 року про результати повторного голосування з виборів Президента України;

- окремих думок до протоколу ЦВК про результати повторного голосування з виборів Президента України: Заступника голови ЦВК Магери А.Й., заступника голови ЦВК Усенко-Чорної Ж.І., членів ЦВК: І.Жиденка, Ю.Швець, В.Шелудько;

- офіційних даних про кількість виборців, які взяли участь у голосуванні за межами приміщення для голосування;

- офіційних даних про кількість виборчих бюлетенів, які визнані недійсними;

- офіційних даних про кількість виборців, включених до списків виборців для повторного голосування за даними АІТС “Державний реєстр виборців”;

- офіційних даних про кількість виборців за відомостями протоколів дільничних виборчих комісій на виборах 7 лютого 2010 року, отриманих засобами ДІАС “Вибори”.

В задоволенні іншої частини клопотання відмовлено, оскільки наведені докази не стосуються предмету спору.

З метою перевірки законності дій ЦВК щодо встановлення результатів виборів Президента України суд з власної ініціативи витребував для дослідження усі протоколи окружних виборчих комісій.

Задовольняючи клопотання позивача про виклик в якості свідків членів ЦВК, які підписали протокол про результати виборів з окремою думкою, суд, крім заявлених у клопотанні осіб, викликав також заступника голови ЦВК Магеру А.Й.

За правилами статей 49, 133 Кодексу адміністративного судочинства України особи, які беруть участь у справі, не позбавлені права повторно заявляти клопотання протягом судового розгляду справи.

Це означає, що мотиви відкликання позовної заяви є необґрунтованими. В той же час чинне законодавство не пов’язує задоволення такого клопотання з обґрунтованістю його мотивів.

Відповідно до частини одинадцятої статті 176 та частини десятої статті 177 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Вищого адміністративного суду України щодо скарги на результати виборів є остаточними і не підлягає перегляду в апеляційному чи касаційному порядку та за винятковими обставинами.

Ухвала з вирішення зазначеного питання оскарженню не підлягає, оскільки спір в цій справі випливає з правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом.

Керуючись статтями 20, 155, 176, 177 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Клопотання позивача – кандидата на пост Президента України Тимошенко Юлії Володимирівни про відкликання позовної заяви задовольнити.

Позовну заяву кандидата на пост Президента України Тимошенко Юлії Володимирівни до Центральної виборчої комісії, за участі третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог –кандидата на пост Президента України Януковича Віктора Федоровича, про визнання протиправними дій, бездіяльності та рішення Центральної виборчої комісії, зобов’язання вчинити дії з а л и ш и т и  без розгляду.

Заходи забезпечення позову, встановлені ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 17 лютого 2010 року, скасувати.

Ухвала є остаточною і не підлягає перегляду в апеляційному та касаційному порядку та за винятковими обставинами.

Вище – Заява голови Верховного Суду Василя Онопенко.

Нагадаємо, саме на ВАСУ покладено обов’язок встановлення результатів народного волевиявлення. А, значить, підриваючи авторитет ВАСУ, пан Онопенко навмисне ставить під сумнів і легітимність виборчого процесу, і його результати.

Це – відповідь пресс-служби Вищого адміністративного суду України.

Висновки – робіть самі… Як на мене, ці заяви – свідчення відсутності правової культури та повної і остаточної руйнації судової системи!

Що вразило:

1. Перебрехування фактів – Суд побачив, що ЗНО ввели тільки наказами МОН, що є брехнею – ЗНО введено наказами Президента та КабМіна. МОН лише впроваджує йому наказане (дивитись цитату 1 внизу).
2. Абсолютно некомпетентне використання міжнародного права – суд посилався на рішення Європейського суду, які не стосуються ЗНО, права на освіту Нічки. Ті рішення лише стосуються освіти (мабудь, просто по слову шукали та й годі). Послались на обов”язсковість рішень Європейського суду щодо України, та привели рішення суду, які України не стосуються;
3. Аюсолютна не логічність домислів. Наприклад, суд вважає, що неможливість здавати тести з “Основ правознавства” звужує право Нічки О.Я. на здобуття освіти з “Правознавства” на підставі того, що він змушений здавати іспити з історії та мови замість занесення хабаря. За такою логікою, здавання будь-яких екзаменів – звуження права на освіту… (дивись цитату 2)
4. Маніпулятивні формулювання. Наприклад, ЗНО розглядається як “обмеження, що звужує зміст та обсяг права особи і громадянина на вищу освіту“. (дивитись цитату 1)
5. Суд взагалі не вирішив питання виконання Постанови, її правових наслідків. З точки зору права наслідком такого рішення повинен бути армагедом в системі освіти.

Цитата 1: “Таким чином, колегія судців дійшла висновку що загальнообов’язкове зовнішнє незалежне оцінювання навчальних досягнень вступників до вищих навчальних закладів України як обмеження, що звужує зміст та обсяг права особи і громадянина на вищу освіту, було вперше запроваджено саме оскаржуваними актами МОН України.”

Цитата 2: “Крім того оскаржувані акти Міністерства освіти і науки України з запровадження загальнообов’язкового зовнішнього незалежного оцінювання навчальних досягнень усіх вступників до вищих навчальних закладів у формі тестування лише з української мови та літератури, історії України, математики, біології, фізики, хімії, географії, однієї з іноземних мов (за вибором) – англійської, німецької, французької, іспанської, і позбавлення вищих навчальних закладів права здійснювати вступні випробування з будь-яких дисциплін спричиняють зменшення змісту та обсягу права позивача здобути вищу освіту за обраним ним напрямом «Право» і спеціальністю «Правознавство».”

Висновок: Процес занадто заполітизований і розглядається не в площині Законодавства, Права на освіту або Блага для дітей, системи освіти в цілому. Процес розглядається в площині політичних амбіцій Партії Ригіонів (в особі Ківалова наразі) та нелюбові її до Вакарчука І.О. особисто.

“… класичне право в особі всіх його інститутів все більше і більше втрачає роль регулятора суспільних відносин. Парламентарії приймають закони жахливої якості, які ніхто і на думці не має виконувати, суди застосовують ці закони за принципом “хто більше забашляв – той і правий”, а винесені судові рішення можна хіба що повішати на стінку в туалеті, бо виконавча служба не працює.
І тим не менш – суспільство існує, і люди якось таки вирішують свої проблеми. Зрозуміло як – із застосуванням позаправових механізмів. Люди задіюють свої зв’язки-”лоббі”– родичів, друзів, знайомства, тобто прообраз суспільної мережі, і виграє в спорі той, чия “мережа” більш впливова та численна. Тому я передрікаю широку легалізацію мережевих систем в найближчому майбутньому – зараз це існує в формі громадських організацій6 цілком здатних досить часто “натиснути” на “офіційні” структури з метою домогтися потрібного конкретній спільноті рішення”
( http://maidan.org.ua/n/free/1142806587 )